За матеріалами презентації Алекса Раміреза, доктора ветеринарних наук, магістра суспільної охорони здоров’я, Університет штату Айова

За підрахунками науковців економічні втрати від хвороб свиней у промислово розвинених країнах становлять майже 20% вартості продукції, у країнах, що розвиваються — 40%. Саме тому за своєю актуальністю, масштабністю і соціальними наслідками біобезпека на свиногосподарствах — один із найбільш серйозних викликів сучасності. Не може бути однакового для всіх переліку заходів біобезпеки, переконаний Алекс Рамірез, адже кожне господарство має свої особливості. Проте є спільні принципи попередження та ірадикації хвороб, тому майбутніх аграріїв в Університеті штату Айова (Iowa State University) навчають саме управлінню біологічними ризиками. Із особливостями такої системи управління познайомилася і група українських свинарів під час візиту до ISU в рамках програми стажування Cochran Fellowship Program.

Розірвати тріаду

Розглядають два аспекти попередження проблем поголів’я зі здоров’ям: зовнішній (не допустити проникнення патогенів у стадо ззовні) та внутрішній (локалізувати наявну у стаді хворобу та попередити її подальше поширення). Не всі ризики можна повністю елімінувати, однак звести до мінімуму абсолютно реально. Це і є головним завданням управління біологічними ризиками на свинофермі.

Хвороба виникає, коли поєднуються три фактори:

— збудник хвороби (життєздатний і в достатній кількості, щоб викликати проблему),

— група тварин, сприйнятливих до збудника,

— шлях передачі збудника до тварини (який забезпечує контакт сприйнятливої тварини і патогену).

Щоб уникнути захворювання свиней, виробник повинен розірвати зв’язок між усіма трьома факторами одночасно.

Найбільшої уваги заслуговують шляхи передачі захворювань. У кожного збудника свій набір найбільш характерних способів поширення. Їх аналіз допомагає організувати оптимальні заходи управління біобезпекою. Американські свинарі виділяють сім основних шляхів передачі патогенів (аерозольний, оральний, репродуктивний, через прямий контакт тварин, інвентарний, транспортний і векторний), а щоб визначити найбільш типовий для того чи іншого збудника спосіб поширення, користуються поняттям «інфекційна доза 50» (ID 50, infection doze 50). ID 50 — мінімальна кількість життєздатних збудників при тому чи іншому способі поширення, необхідна для того, щоб половина тварин аналізованої групи захворіла.

Так, вірус репродуктивно-респіраторного синдрому (РРСС) найшвидше поширюється парентерально: якщо ін’єктувати вірус десяти тваринам (використати десять часточок вірусу), половина обов’язково захворіє. Менш сприятливе для РРСС проникнення в організм тварини, наприклад, орально або інтерназально, тому що внутрішні системи захисту тварини (природні бар’єри шлунково-кишкового тракту, слизові носа та слина) послаблюють його дію, відповідно й ID 50 збудника при таких способах поширення потрібна вища.

Знання про особливості різних способів поширення патогенів та критичний рівень ІD 50 для кожного із них дозволяє свинарям правильно виявити проблемні ділянки на виробництві, якщо спалах хвороби таки стався, і підібрати оптимальний набір заходів для попередження захворювання.

Аерозольне поширення

Аерозольно (тобто з повітрям) можуть поширюватися не всі патогени. Так, цей тип розповсюдження характерний для вірусу хвороби Ауєскі, бактерій, що викликають окремі види мікоплазмозу. Вірус актинобацилярної плевропневмонії (АПП) може поширюватися аерозольно тільки на невеликі дистанції (до кількох метрів), а швидкість поширення вірусу РРСС залежить від його штаму: деякі здатні пересуватися із повітрям на дальші відстані порівняно із іншими.

Аерозольне поширення патогенів також залежить і від інших факторів. Так, сприяє цьому способу розповсюдження низька температура повітря (у спеку більшість збудників хвороб гине), висока його вологість (патогени довше залишаються живими, а завдяки прикріпленню до часточок води здатні пересуватися на дальші відстані), рівнинний ландшафт (у гористих місцевостях потоки повітря розбиваються об породу, при чому не тільки змінюється напрямок руху повітря, але й знижується концентрація патогенів у ньому) та відсутність сильних вітрів (якщо повітря рухається надто швидко, збудники не встигають закріпитися). Наприклад, у штаті Айова здебільшого рівнинно, а зими бувають морозними, тому зазвичай спалахи РРСС трапляються саме в холодну пору року.

Яка відстань між фермами гарантує безпеку від аерозольного поширення хвороб?

Які засоби ефективно попереджають хвороби, що передаються аерозольним шляхом?

Де містяться збудники хвороб, для яких типове оральне поширення?

Кого вважають одним з винуватців інвентарного поширення хвороб?

Чому не можна нехтувати такою простою процедурою як душ?

В чому полягає ефективність відмінного кольору одягу та взуття?

Чому не можна поєднувати «дуже здорових» і «дуже хворих» свиней?

В чому особливості векторного поширення хвороб?

Як правильно вирахувати можливу кількість гризунів на фермі?

Які деталі потрібно врахувати ще при проектуванні ферми, щоб уникнути транспортного поширення патогенів?

Якою водою краще мити: голодною чи гарячою?

Відповіді на ці та інші запитання читайте у повній версії статі в журналі "Прибуткове свинарство" №3 (9),2012