Ольга Бех, лікар ветеринарної медицини, консультант зі свинарства

Захворювання бактеріальної етіології зазвичай сприймають як вторинні, порівняно з вірусними, профілактиці яких приділяють більше уваги. Разом із тим, проблема поширення респіраторних захворювань бактеріального походження стає в Україні все актуальнішою. Одне з них — гемофільозний полісерозит або хвороба Глессера. У статті основні акценти на постановці діагнозу і методах його ефективної профілактики.

Етіологія та епізоотологія хвороби Глессера

Збудник цього захворювання — грам-негативна паличкоподібна бактерія Haemophilus parasuis. Нині розрізняють 15 серотипів, які відрізняються за вірулентністю. У Європі найпоширеніші серотипи 4 і 5.

Haemophilus parasuis є частиною нормальної бактеріальної флори носа і трахеї клінічно здорових тварин. Рідше збудник ізолюють із легенів і мигдаликів, невражених запальними змінами. Присутній він в основному на фермах з високим статусом здоров’я.

Хворіють на гемофільозний полісерозит в основному поросята на дорощуванні. Однак захворювання може вражати і свиней на відгодівлі: клінічно проявляється лише в гострій формі. Зазвичай тоді, коли хвороба Глессера супроводжується іншими патогенними чи умовно-патогенними мікроорганізмами. Так, кількість випадків захворювання збільшується в господарствах, позитивних на вірус репродуктивно-респіраторного синдрому свиней, що є сильним імуносупресором.

Патогенез

Клінічні ознаки після зараження можуть проявлятися як через 3–4 тижні після відлучення, так і в середині відгодівлі. Це залежить від ситуації на фермі: імунного статусу поголів’я, якості раціонів, рівня дезінфекції і багатьох інших чинників.

Спалах захворювання нерідко спостерігають, коли у групи щойно відлучених вводять поросят з інших гнізд. Основний шлях зараження — аерогенний, однак можливе пероральне інфікування через контаміновані збудником корми й воду. Хвороба проявляється в різні пори року, переважно під час сильних холодів.

Захворювання на гемофільоз реєструють у вигляді спорадичних випадків або незначних ензоотій. Спочатку воно уражає окремих слабких поросят, а згодом, коли прогресує, кількість хворих тварин швидко зростає і може сягати 75%. Характерною епізоотичною особливістю гемофільозного полісерозиту є широке й тривале бактеріоносійство та можливість перебігу у присутності інших інфекційних захворювань.

Діагностика хвороби Глессера

У лабораторії молекулярної діагностики використовують метод ПЛР, за допомогою якого виявляють ДНК і РНК збудників, неначе «відбитки пальців» патогенів. Згідно з результатами дослідження, патогенним є Haemophilus parasuis, виділений із запалених легень, ексудату чи фібринозного серця, а бактерії, які виділяють з носової порожнини чи орально—фарингальних змивів — переважно нормофлора тварини, яке не має патогенних властивостей.

Щоб поставити діагноз, можна скористатися послугами лабораторії патанатомії і бактеріології: зробити бактеріальний посів патологоанатомічного матеріалу. Тоді ж можна перевірити чутливість до антибіотиків, що забезпечить ефективне лікування чи профілактику.

Якщо немає можливості направити патологоанатомічний матеріал (тушу чи окремі органи) у лабораторію на бактеріальний посів, можна використати метод серологічного дослідження. Він допоможе оцінити епізоотичний статус підприємства/поширення Haemophilus parasuis серед поголів’я.

Розгорнутий серологічний профіль дає можливість визначити рівень колостральних антитіл у поросят, момент, коли вони почали зменшуватися, а також період інфікування.

Ефективність профілактики хвороби Глессера

Усі вакцини проти хвороби Глессера інактивовані. Кращого результату можна досягти, прищеплюючи свиней двічі. У такий спосіб формують триваліший імунний захист. Коли вакцинують уперше, в організмі поросят виробляються антитіла в достатній для захисту кількості, але на короткий період. Коли антиген вводять повторно, в організмі вже присутні «клітини пам’яті», які сприяють швидкій реакції імунної системи і виробленню більшої кількості антитіл.

Підсумки

Більшість захворювань мають схожі клінічні прояви та патологоанатомічну картину, тому для ефективної профілактики треба поставити точний діагноз. Лабораторні дослідження — інструмент, який істотно полегшує цю задачу, якщо правильно ним користуватися. Формувати схеми вакцинування краще індивідуально, враховуючи епізоотичний статус господарства, а не тільки досвід ферм, які мають схожу проблему.

1. Скільки триває інкубація хвороби Глессера?
2. Чому гемофільозний полісерозит називають хворобою стресу?
3. Як правильно проводити профілактику недуги?
4. Яка епізоотична ситуація щодо полісерозит в Україні?