Сьогодні ПП «Аграрна компанія 2004», що входить до вертикально інтегрованої структури — ГК VITAGRO — один із лідерів промислового свинарства Хмельниччини. А усього кілька років тому далекоглядною мрією на господарстві вважали нарощення поголів’я до 600 голів свиноматок. Тому було дуже приємно поговорити із представниками холдингу що у 2012-му отримав нагороду «Аграрна еліта України», як один із найпотужніших сільгоспвиробників, про наступні цілі та місію на аграрному ринку країни. 

— Петре Петровичу, як пожежник став аграрієм?

— Відверто кажучи, любов до землі закладена в мені генетично. Дід був цілковито відданим сільському господарству і свого часу багато зробив для процвітання колгоспу Богданівки, де майже все життя був керівником господарства. І хоча в живих, на жаль, його вже не застав (дід не дожив три роки до мого народження), на «малій батьківщині» мене неодноразово називали його копією.

Справді, я тривалий час служив в органах внутрішніх справ. Ризикувати життям тоді доводилося ледь не щоденно, але моя професія була в переліку тих, про які держава не особливо дбала з точки зору матеріальної підтримки.

У той час рідний брат почав освоювати аграрний бізнес. Спочатку це були купівля-продаж сільськогосподарської продукції, потім послуги з обробітку землі. А вже 2004-го орендували перше господарство — в селі Попівці Волочиського району. Тож, коли постало питання про поповнення команди людьми, яким він зможе довіряти, переконав мене приєднатися до справи наших дідів і прадідів.

Тим паче, що мені це подобається! Я виріс у селі, тут працюю і, дасть Бог, залишу про себе гарну згадку. Сьогодні можу сісти на будь-яку техніку — хоч орати, хоч сіяти. Тільки так можна відчути те, що відчуває механізатор, і лише тоді, повірте, можна стверджувати, що я господар на цій землі! Переконаний: гріш ціна тим аграріям, які себе тільки так називають — просто вклали кошти і хочуть, щоб вони повернулися сторицею.

— Перш ніж їхати на зустріч із вами, довго думала, що ж означає «vit» у назві вашої організації.

— Коли називали перші засновані нами господарства, особливої філософії не вкладали. Це було потрібно виключно для юридичного оформлення. Тому коли реєстрували «Аграрну компанію 2004», це відбувалося приблизно так: «Компанія яка? Аграрна. Працювати починаємо 2004-го?» Так і назвали.

Однак минув час і з’явилася необхідність об’єднати різні напрямки нашої компанії під одним, упізнаваним, іменем. Тут традиційна схема не підходить… Ми були переконані, що в назві треба закласти зерно успіху. Тому з десятка варіантів обрали VITAGRO. Латиною vita — це «життя». От і вийшло — «життя на землі». Погодьтеся, звучить гарно. Це стало і нашим слоганом, і зерном успіху.

 — Чим нині є група компаній: вертикально інтегрованим підприємством чи все таки кооперацією?

— Саме вертикально інтегрованим підприємством. Ми не створили, як більшість агрохолдингів, єдину структуру з центром управління, наприклад, у столиці. Діяли ще за радянським принципом — кожне підприємство є самодостатнім і доволі автономним. Об’єднали лише інформаційні потоки — усі зведення надходять до центрального офісу.

Я з пересторогою ставлюся до гасел, що, мовляв маленькі фермерські господарства — майбутнє українського села. Звісно, хотілося б, щоб саме так і було, адже така форма господарювання — великий плюс для соціального розвитку. Але не варто тішитися ілюзіями: так уже не буде! Набагато стійкішими у фінансовому сенсі є великі потужні підприємства. Банальний приклад: якщо ти купуєш 1000 тонн добрив, тобі пропонують одну ціну, якщо ж одну, то й ціна, як і умови співпраці, зовсім інші. Так само і з реалізацією продукції.

Як на мене, тут варто шукати золоту середину. Господарства потрібно зобов’язувати створювати певну кількість робочих місць згідно з науково обґрунтованою потребою. Якщо підприємство вирощує сільськогосподарські культури, воно має займатися і тваринництвом. Звісно, цього не можна досягнути за один рік, потрібна довготермінова програма — скажімо, на 5–10 років.

— Із чого для ГК VITAGRO почалося свинарство? Які ще галузі сільського господарства розвивають?

— Яким бачать розвиток свинарства в «Аграрній компанії 2004» у наступних десять років?

— Як на думку Петра Петровича найкраще залучати зовнішні кошти: брати кредити в іноземних чи українських банках, виходити на ІРО чи через співпрацю з фінансовими організаціями на кшталт IFC або ЄБРР?

— Які переваги має «Аграрна компанія 2004» на українському ринку?

Відповіді на ці та інші питання шукайте у повній версії інтерв’ю у квітневому номері журналу «Прибуткове свинарство»