Іван Чайківський: «Аби зберегти і розвивати бізнес, треба навчитися економити»
У час, коли ситуація в країні нестабільна, історія господарства, яке постало з руїн і за п’ятнадцять років роботи стало одним з лідерів українського ринку свинини, вселяє оптимізм і вчить розвивати справу, незважаючи на обставини. Як зберегти бізнес у скрутні часи, з нами поділився його генеральний директор Іван Чайківський.
— Іване Адамовичу, нині ПАП «Агропродсервіс» входить до п'ятірки найпотужніших українських свиногосподарств. Пам'ятаєте, з чого все почалося?
— Звичайно ж! Усе почалося 19 грудня 1998-го року, коли мене обрали головою Товариства власників (фактично, колгоспу) «Колос».
Господарство було повним фінансовим банкрутом і мені довелося інвестувати у нього власні кошти. За них відремонтували колгоспну техніку, зберегли наявне поголів’я свиней та великої рогатої худоби, розорали і засіяли поля. А коли в господарстві трохи поправились справи, до нас почали наполегливо навідуватись кредитори.
Заборгованість колгоспу на той момент сягала майже шість мільйонів гривень (3,3 млн дол.) і це при тодішній середній пенсії 30 грн та зарплаті — 50 грн.
Я розумів, що коли прийдуть жнива, кредитори заберуть усе, що вдалося відновити. Довелося шукати вихід із глухого кута, в який нас загнали обставини. Єдине, що я тоді придумав, — створити приватне підприємство, орендувавши землю в селян і працевлаштувавши їх. Життя підтвердило, що це було єдине правильне рішення. Так 11 червня 1999-го року з’явилося ПП «Агропродсервіс» (до речі, одне з перших приватних сільгосппідприємств у державі).
Наш земельний банк тоді складався з819 га(нині, для порівняння, в обробітку маємо 42 тис. га ріллі).
Перші ж кроки у царині свинарства розпочалися у вересні 1999-го, коли ми отримали розпайований майновий свинокомплекс у Настасові і двадцять поросят.
— Виходить, що це був старт свинарського напряму корпорації «Агропродсервіс»?
Не зовсім так. Початок господарювання для мене видався не зовсім легким. До 2004-го на підприємстві було тільки 200 свиней малопродуктивних порід. Довелося починати все практично з нуля.
Перший репродуктор створили 2005-го року. Навесні 2006-го завезли свинок з Чернівецької та Дніпропетровської областей і отримали статус племрепродуктора (з 2009-го, — племзаводу). Паралельно реконструювали цехи дорощування, потужністю 4,5 тисячі поросят.
Уже тоді я зрозумів, що на вітчизнянному племінному поголів’ї далеко «не заїдеш» і 2007-го ми вперше завезли реммолодняк із-за кордону — з Польщі. 2010-го почали купувати племінних тварин у Данії. Зараз підписали новий контракт з данцями на десять тисяч свинок. Поки завезли 1300 голів. На жаль, подальші поставки довелось припинити через нестабільну економічну ситуацію, у тому числі і при валютних операціях.
— Іване Адамовичу, наскільки ваше підприємство відчуває наслідки економічної кризи?
— Ми не виняток. Економічна криза не обминула й нас. Чим дорожча валюта, яка в Україні, на жаль, стала основним еквівалентом у відносинах між виробником і споживачем, тим вища собівартість виробництва. Адже частину кормів, різні добавки, вітаміни та ветпрепарати купуємо за валюту. І тут або піднімати ціну за кілограм живої ваги свиней, або працювати собі у збиток.
Одна надія, що ситуація вирівняється. Бо в такому економічному форс-мажорі аграрна економіка довго не протягне. Робота «в мінус» чи «в нуль» веде до банкрутства. Тому держава всіма доступними їй методами має захистити національного товаровиробника.
- Як змінилась структура корпорації «Агропродсервіс» з 2011-го року?
- Є постійні банки-партнери, у яких залучають кошти, які саме?
- Що робити у кризових ситуаціях в країні за порадами Івана Адамовича?
- Як підтримати аграрний сектор «нової» України?
Відповіді на ці та інші питання шукайте у повній версії інтерв’ю у журналі «Прибуткове свинарство» № 2 (20), 2014.