Ремко Шрайвер: «Буде прозорість — буде ефективність»
Цього разу ми спілкувалися з міжнародним експертом, який на запит Асоціації свинарів України та за підтримки Проекту USAID Агроінвест приїхав в Україну, щоб дати відповіді на запитання, актуальні для галузі, поділитися світовим досвідом і показати шляхи вирішення основних проблем. Тож ми скористалися можливістю спитати пана Ремко Шрайвера, чим його здивувало українське свинарство.
- Ремко, традиційне для нашого журналу питання: як, власне, пов’язали своє життя із тваринництвом?
- Зв’язок цей опосередкований. Насамперед я лікар ветеринарної медицини і вірусолог, спеціалізуюся на питаннях контролю захворювань. Обрав цей фах, бо ще з дитинства цікавився, як тварину, що важить сотні кілограмів, може вбити організм, який ми навіть не бачимо. Зараз все більше вивчаю трикутник взаємодії: людина, тварина та дика природа. В сучасних умовах ця тема стає все актуальнішою, адже від неї залежить не лише ефективність виробництва, а й благополуччя та здоров’я людей.
- Ви працювали в багатьох країнах, Україна — складний випадок?
- Ні, тому що з українцями легко знайти спільну мову. Найскладніше було в Саудівській Аравії, де майже неможливо зрозуміти, що ж насправді відбувається. Так, у вас також багато непрозорих процедур, які регулюють роботу виробників свинини, однак люди відкриті до діалогу і допомагають зрозуміти, як працює система. Без цього неможливо запропонувати рішення і рухатися в напрямку спрощення.
- Ремко, одна з ваших головних тез: бізнес та держава повинні бути партнерами. Проте як поділити сферу впливу та зобов’язання?
- Усе просто: фермер краще знає, як займатися свинарством і що потрібно для розвитку бізнесу. Чиновники, зі свого боку, знають думку громадськості і регулювання на законодавчому рівні. Завдання: об’єднати знання обох сторін у діалозі. Відповідальність також можуть визначати за згодою, за винятком питання контролю епізоотичної ситуації в країні. Це абсолютна прерогатива держави, але, безперечно, з урахуванням думки виробників. Тому що прописувати правила, які свинарі не зможуть виконувати, немає сенсу — система не працюватиме.
- Ще одна невід’ємна складова роботи галузі — лабораторії. В Україні повноваження приватної і державної різняться. Чи в Європі така сама практика?
- Так, хоча є відмінності. У Європі державні лабораторії задіяні лише у програмах державного контролю хвороб (ідеться, наприклад, про африканську й класичну чуму свиней, ящур тощо) або можуть виступати в ролі арбітражного органу. В Україні вони роблять усі дослідження і їхня думка вирішальна. У нас цим займаються виключно приватні лабораторії: роблять будь-які аналізи, які замовляє виробник.
- Яка роль галузевих асоціацій у Європі?
- Головне завдання — працювати на інтереси виробника. В Україні своя специфіка: маєте потребу налагоджувати діалог з представниками влади. У Нідерландах, наприклад, більший акцент роботи асоціації на економіці: як підприємству залишатися конкурентоспроможним. На мою думку, оскільки наука в Україні майже не задіяна у розвиток галузі, важливо забезпечувати технологічний супровід. Також інформаційний: якщо, наприклад, виробник хоче почати поставки свинини в ЄС, але при цьому не знає вимог і процедуру, асоціація повинна бути компетентною, щоб допомогти його бажанню стати реальністю.
- На думку українських виробників, найбільший ризик для біобезпеки їх господарств не люди, і не свині, а транспортні засоби для перевезення тварин. Ви погоджуєтеся?
- Так, транспорт — один з основних ризиків. Хоча в Європі, наприклад, система перевезення свиней добре налагоджена: ліцензовані перевізники, ретельна дезінфекція після кожної партії. Це окремий бізнес: є виробник, є переробник, а між ними перевізник. Дивно, що в Україні цьому аспекту не приділяють достатньо уваги, адже через нього весь сектор під загрозою.
- Цікава ваша думка щодо обмеження використання антибіотиків. Хто це має контролювати: держава чи представники галузі?
- В Україні питання зменшення використання антибіотиків ще не на часі. У Європі воно стало актуальним, коли в хворих людей почали виявляти все більше мультирезистентних бактерій. З’ясували, що одна з причин — надмірне використання антибіотиків у тваринництві. Представники влади взяли на себе відповідальність і прийняли рішення скоротити його вполовину. Тепер у Європі фіксують кожен випадок використання антибіотиків, це питання дуже суворо контролюється. З іншого боку, виробники також розуміють, що в цьому є переваги: менша собівартість виробництва та безпечніша продукція, яка не містять залишків препаратів.
- До речі, дивно бачити ферми у Європі: без двометрових парканів і охорони біля входу, при бажанні можна підійти і позаглядати у вікна. Там менше бояться поширення хвороб?
- Просто у нас різні ризики. У Європі, наприклад, нечисленна дика фауна (дуже мало диких кабанів). Основна небезпека — гризуни, тому є програми їх контролю. В Україні теж можна було б пом’якшити правила, якби вдалося краще контролювали популяції диких тварин навколо господарств.
- Познайомившись із нашим свинарством поближче, ваш експертний висновок — багато процедур потрібно спростити. З чого почати?
- Насамперед потрібно, щоб правила, які регулюють галузь, стали прозорими і однаково тлумачилося в кожній точці України. Не правильно, що в кожній області і навіть районі свинарі співпрацюють з державними ветеринарними лікарнями та інспекторами так, як домовилися. Буде прозорість — буде ефективність.
- Чи має залучатися до співпраці «бізнес-держава» наука? Хто повинен фінансувати лабораторні дослідження?
- Чи виправдані українські заходи контролю лептоспірозу?
- Чому Україна унікальна, з огляду на епізоотичну ситуацію?
- Де, на думку експерта, вітчизняні виробники свинини втрачають кошти?
- Наскільки реально налагодити кооперацію між промисловими та присадибними свинарями в українських умовах?
Відповіді на ці та інші питання шукайте у повній версії інтерв’ю у журналі «Прибуткове свинарство» № 5 (23), 2014.