Думками про те, як налагодити діалог, поділився директор департаменту тваринництва Міністерства аграрної політики та продовольства України Андрій Гетя. Адже коли свинарі й держава, врешті, «потоваришують», галузь виграє джек-пот!

— Андрію Анатолійовичу, як доля звела зі свинарством?

— Та я ж із Полтавщини — серця українського свинарства. Принаймні колись так було. Саме полтавський бекон здавна продавали на Лондонській біржі, а 1930-готутзаснували Інститут свинарства. Тоді цей регіон славився питомо українською породою — Миргородською. З часом ситуація змінилася й осередки промислового свинарства перекочували в інші регіони. Проте останнім часом Полтавщина починає відновлювати свій свинарський статус: запрацював на повну потужність російський інвестиційний проект ТОВ «Бєлгранкорм-Полтавщина», активізуються й німецькі інвестори — «Хака. Уа. Свинокомплекси Полтава». А інвестиції нам потрібні. Особливо зважаючи на ймовірне приєднання до зони вільної торгівлі.

— Якими саме повинні бути умови та підготовка до зони вільної торгівлі, щоб усе склалося добре?

— Кожен інвестор хоче, щоб чітко працював закон. Не треба бігати і знайомитися з жодним керівником будь-якого рівня, навіть із міністерства: лист написав — відповідь отримав, заявку подав — відповіли. Це ідеальний варіант. Але такого нема ніде у світі. Інша справа, що й міра відхилення від неї — у різних країнах також різна. І нам тут є над чим працювати.

А ще чимало наших стандартів здаються іноземному інвестору незрозумілими. Особливо норми будівництва. Хоч вони й оновлені, однак не встигають за інноваціями, які вже працюють за кордоном. Поки ми випробовуємо чужі підходи, дотримуючись усіх необхідних процедур, вони придумують вже щось нове. Наздоганяти, так, як ми робимо зараз, — це шлях у нікуди.

— Гостре питання для аграрного ринку — рівень кваліфікації сучасних випускників. Як гадаєте, якими мають бути першочергові зміни у модернізації освіти?

— На випускників нарікають уже не перший рік. Я й не сподіваюся, що студент-випускник, байдуже якого навчального закладу, отримавши диплом, одразу буде готовий зануритись у проблеми виробництва. Тому це питання суперечливе. Що стосується модернізації освіти, то наші виші, хоч і по-різному, намагаються це робити. В чому ж суть проблеми? Загалом теоретичні знання у наших випускників цілком пристойні. Так, можливо, не всі знають про технологічні новинки, які з’явилися на українському ринку за останні два—три роки, однак це не критично. Найбільша проблема наших студентів — мало практики. Але я б не звинувачував в усьому лише виші. Справа насамперед у відповідальності студентів, їхньому бажанні здобути знання. Зверніть, до речі, увагу: на наших комплексах працюють наші ж випускники. Стажуються за кордоном, але ж їхні базові знання закладені у нас. Тому, в принципі, вважаю, що не все так погано.

— Нині вже ніхто не сперечається із тим, що свинарство — це інтелектуальна галузь, тому в усіх розвинених свинарських країнах є науково-дослідні центри, які й прискорюють її прогрес. У нас же це проблема. Які перспективи вирішення?

— Я був у багатьох країнах, де вивчав і досі вивчаю це питання. Так, у нас наука відстає, але тут важко когось звинувачувати. Наші науковці нікуди не їздять, а статті читають у перекладах кількарічної давності, бо не володіють мовами. Як думаєте: чи залишилися ті статті актуальними за два-три роки? Тому взагалі дивно, як наша наука ще зовсім не зникла. Якби наших науковців нормально фінансували, вони зробили б не менше, ніж їхні колеги з-за кордону. В науку потрібно постійно вкладати, щоб вона залишалася на голову вищою від тих, хто до неї звертається. Переконаний: треба фінансувати науку з різних джерел. До речі, до цієї справи могли б долучатися й професійні асоціації. Хоча й тут у нас не все просто.

— Традиційно до вас звертаються з проханням оцінити ситуацію в галузі. Яким був нинішній рік, що можемо назвати плюсами, мінусами, найбільшими проривами і, можливо, розчаруваннями?

— Ми справді можемо говорити про певні результати. Для свинарства цей рік був успішним. Останні місяці ситуацію істотно не змінять, навіть якщо зменшаться закупівельні ціни. Плюс — активізація інвестицій. Це дає підстави дивитися в наступний рік із оптимізмом. Утім, з огляду на можливе приєднання до зони вільної торгівлі, важко говорити про цінові перспективи. Негатив? Це, однозначно, зменшення експорту. Правда, збільшення виробництва й зменшення експорту свідчить про зростання внутрішнього споживання. Однак за умов, що склалися, я б не сприймав цей факт як позитивний. Якщо ми хочемо мати сучасну галузь, то мусимо бути експортером. Тому наш департамент уже почав над цим працювати.

— Андрію Анатолійовичу, чому, на вашу думку, українці, які славляться любов’ю до свинини й сала, досі не потрапили у двадцятку найбільших виробників?

— Якщо серйозно, те, що українці люблять сало, не зовсім відповідає останнім тенденціям на світовому ринку, де чим пісніша туша, тим краще. З другого боку, сало — це нішовий ринок, в Україні ще нерозвинений. Треба, щоб бізнес, держава і наука працювали разом. Треба, щоб ми не втратили традиційні сальні породи, які в нас є. Бо нині, наприклад, у багатьох закордонних селекційних програмах знову шукають способи «повернути» свиням внутрішньом’язовий жир.

— Експерти прогнозують, що через п’ять—десять років українську свинину вироблятимуть, переважно, промислові гіганти. Що ви думаєте про цю тенденцію? Вона позитивна чи негативна?

— Коли поголів’я зосереджене в одному місці, це, звичайно ж, загроза і для довкілля, і для самого підприємства. З другого боку, велика концентрація свиней в одному господарстві дає змогу суттєво здешевити виробництво. Якщо є механізм підтримки малих господарств, вони не щезнуть. Якщо ж ні — великі виробники однозначно витіснять їх із ринку. Державі доцільно підтримувати розвиток двох секторів: експортоорієнтованого (мегакомплекси), готового конкурувати на чужих ринках, та менших господарств і приватного сектора для часткового забезпечення внутрішніх потреб. Цю ідею важко реалізувати з огляду на безліч причин. Але держава, зрозуміло, хотіла б бачити на ринку не тільки вертикально інтегрованих гігантів. І йдеться не лише про соціальну зайнятість села. Уявіть собі, що у великому господарстві спалахнула якась хвороба, унаслідок якої поголів’я виріжуть. А от якщо свині роззосереджені по менших фермах, наслідки будуть не такими критичними.

— Ви вже реалізувалися в науково-дослідній структурі. Нині перейшли на урядову посаду. Чому ще хочете навчитися і чого досягти?

— Знаєте, у науково-дослідній установі цілковито реалізуватися не можна — там завжди є куди рости. Якщо ти зробив навіть маленький проект успішним, то, природно, хочеш, щоб він став більшим — більше учасників, більший ефект. Урядова робота має іншу специфіку, але й можливості тут інші. Є багато такого, на що не можна «плюнути», і того, що можна реалізувати. Часом, правда, й не так швидко, як хотілося б. Тут відчуваєш пульсуюче життя так, як не відчуваєш його в науці. Хоча, мабуть, це правильно, бо якби науковці мусили реактивно реагувати на всі проблеми, то не змогли б вирішувати стратегічних питань. Звісно, буває, що як не крути, а вирішити проблему не вдається. Але, думаю, такі нюанси є на будь-якій роботі. Для мене важливо, незважаючи ні на що, досягати позитивного ефекту в тому, чим займаюся. Адже міністерство працює не саме для себе, а для виробників. Коли їм добре, значить, міністерство не спить. Вважаю, що головне — працювати на своєму робочому місці на повну потужність. Цього й прагну.

1. За яких умов інвестори готові працювати з українськими господарствами? Що сприятиме кращому порозумінню із закордонними партнерами? Якими діями можна сприяти кращому інвестиційному клімату в Україні?
2. Яких заходів варто вжити, щоб отримати лише позитивні результати від асоціації з ЄС? Чим вступ до зони вільної торгівлі вигідний (невигідний) для свинарства України? Які можуть бути наслідки?
3. Як Андрій Гетя розцінює наміри уряду скасувати фіксований сільськогосподарський податок для тваринників?
4. Навіщо українським свинарям перехід на розрахунок із переробними підприємствами за забійною вагою?
5. У чому актуальність створення національної бази даних поголів’я свиней та розробки економічних селекційно-генетичних індексів?
6. Над якими проектами, спрямованими на розвиток свинарства, наразі працює департамент тваринництва?
7. Чи можливий діалог між державою та виробниками і як налагодити двосторонню співпрацю діалог між тими, хто пише закони, й тими, кому потім їх виконувати?
8. Аналітики галузі прогнозують активний розвиток світового свинарства до 2020-гороку. Чи зможе, на думку Андрія Анатолійовича, Україна «вписатись» у загальну позитивну тенденцію?
9. Що стримує невеликих сільськогосподарських виробників від об’єднання у кооперативи?
10. На яку державну підтримку галузі можуть розраховувати свинарі в 2014-2015 року?

Відповіді на ці та інші запитання читайте у повній версії інтерв’ю із Андрієм Гетею у № 5 (17), 2013 журналу «Прибуткове свинарство»