Треба, щоби бізнес, держава і наука працювали разом
Думками про те, як налагодити діалог, поділився директор департаменту тваринництва Міністерства аграрної політики та продовольства України Андрій Гетя. Адже коли свинарі й держава, врешті, «потоваришують», галузь виграє джек-пот!
— Андрію Анатолійовичу, як доля звела зі свинарством?
— Та я ж із Полтавщини — серця українського свинарства. Принаймні колись так було. Саме полтавський бекон здавна продавали на Лондонській біржі, а 1930-готутзаснували Інститут свинарства. Тоді цей регіон славився питомо українською породою — Миргородською. З часом ситуація змінилася й осередки промислового свинарства перекочували в інші регіони. Проте останнім часом Полтавщина починає відновлювати свій свинарський статус: запрацював на повну потужність російський інвестиційний проект ТОВ «Бєлгранкорм-Полтавщина», активізуються й німецькі інвестори — «Хака. Уа. Свинокомплекси Полтава». А інвестиції нам потрібні. Особливо зважаючи на ймовірне приєднання до зони вільної торгівлі.
— Якими саме повинні бути умови та підготовка до зони вільної торгівлі, щоб усе склалося добре?
— Кожен інвестор хоче, щоб чітко працював закон. Не треба бігати і знайомитися з жодним керівником будь-якого рівня, навіть із міністерства: лист написав — відповідь отримав, заявку подав — відповіли. Це ідеальний варіант. Але такого нема ніде у світі. Інша справа, що й міра відхилення від неї — у різних країнах також різна. І нам тут є над чим працювати.
А ще чимало наших стандартів здаються іноземному інвестору незрозумілими. Особливо норми будівництва. Хоч вони й оновлені, однак не встигають за інноваціями, які вже працюють за кордоном. Поки ми випробовуємо чужі підходи, дотримуючись усіх необхідних процедур, вони придумують вже щось нове. Наздоганяти, так, як ми робимо зараз, — це шлях у нікуди.
— Гостре питання для аграрного ринку — рівень кваліфікації сучасних випускників. Як гадаєте, якими мають бути першочергові зміни у модернізації освіти?
— На випускників нарікають уже не перший рік. Я й не сподіваюся, що студент-випускник, байдуже якого навчального закладу, отримавши диплом, одразу буде готовий зануритись у проблеми виробництва. Тому це питання суперечливе. Що стосується модернізації освіти, то наші виші, хоч і по-різному, намагаються це робити. В чому ж суть проблеми? Загалом теоретичні знання у наших випускників цілком пристойні. Так, можливо, не всі знають про технологічні новинки, які з’явилися на українському ринку за останні два—три роки, однак це не критично. Найбільша проблема наших студентів — мало практики. Але я б не звинувачував в усьому лише виші. Справа насамперед у відповідальності студентів, їхньому бажанні здобути знання. Зверніть, до речі, увагу: на наших комплексах працюють наші ж випускники. Стажуються за кордоном, але ж їхні базові знання закладені у нас. Тому, в принципі, вважаю, що не все так погано.
— Нині вже ніхто не сперечається із тим, що свинарство — це інтелектуальна галузь, тому в усіх розвинених свинарських країнах є науково-дослідні центри, які й прискорюють її прогрес. У нас же це проблема. Які перспективи вирішення?
— Я був у багатьох країнах, де вивчав і досі вивчаю це питання. Так, у нас наука відстає, але тут важко когось звинувачувати. Наші науковці нікуди не їздять, а статті читають у перекладах кількарічної давності, бо не володіють мовами. Як думаєте: чи залишилися ті статті актуальними за два-три роки? Тому взагалі дивно, як наша наука ще зовсім не зникла. Якби наших науковців нормально фінансували, вони зробили б не менше, ніж їхні колеги з-за кордону. В науку потрібно постійно вкладати, щоб вона залишалася на голову вищою від тих, хто до неї звертається. Переконаний: треба фінансувати науку з різних джерел. До речі, до цієї справи могли б долучатися й професійні асоціації. Хоча й тут у нас не все просто.
— Традиційно до вас звертаються з проханням оцінити ситуацію в галузі. Яким був нинішній рік, що можемо назвати плюсами, мінусами, найбільшими проривами і, можливо, розчаруваннями?
— Ми справді можемо говорити про певні результати. Для свинарства цей рік був успішним. Останні місяці ситуацію істотно не змінять, навіть якщо зменшаться закупівельні ціни. Плюс — активізація інвестицій. Це дає підстави дивитися в наступний рік із оптимізмом. Утім, з огляду на можливе приєднання до зони вільної торгівлі, важко говорити про цінові перспективи. Негатив? Це, однозначно, зменшення експорту. Правда, збільшення виробництва й зменшення експорту свідчить про зростання внутрішнього споживання. Однак за умов, що склалися, я б не сприймав цей факт як позитивний. Якщо ми хочемо мати сучасну галузь, то мусимо бути експортером. Тому наш департамент уже почав над цим працювати.
— Андрію Анатолійовичу, чому, на вашу думку, українці, які славляться любов’ю до свинини й сала, досі не потрапили у двадцятку найбільших виробників?
— Якщо серйозно, те, що українці люблять сало, не зовсім відповідає останнім тенденціям на світовому ринку, де чим пісніша туша, тим краще. З другого боку, сало — це нішовий ринок, в Україні ще нерозвинений. Треба, щоб бізнес, держава і наука працювали разом. Треба, щоб ми не втратили традиційні сальні породи, які в нас є. Бо нині, наприклад, у багатьох закордонних селекційних програмах знову шукають способи «повернути» свиням внутрішньом’язовий жир.
— Експерти прогнозують, що через п’ять—десять років українську свинину вироблятимуть, переважно, промислові гіганти. Що ви думаєте про цю тенденцію? Вона позитивна чи негативна?
— Коли поголів’я зосереджене в одному місці, це, звичайно ж, загроза і для довкілля, і для самого підприємства. З другого боку, велика концентрація свиней в одному господарстві дає змогу суттєво здешевити виробництво. Якщо є механізм підтримки малих господарств, вони не щезнуть. Якщо ж ні — великі виробники однозначно витіснять їх із ринку. Державі доцільно підтримувати розвиток двох секторів: експортоорієнтованого (мегакомплекси), готового конкурувати на чужих ринках, та менших господарств і приватного сектора для часткового забезпечення внутрішніх потреб. Цю ідею важко реалізувати з огляду на безліч причин. Але держава, зрозуміло, хотіла б бачити на ринку не тільки вертикально інтегрованих гігантів. І йдеться не лише про соціальну зайнятість села. Уявіть собі, що у великому господарстві спалахнула якась хвороба, унаслідок якої поголів’я виріжуть. А от якщо свині роззосереджені по менших фермах, наслідки будуть не такими критичними.
— Ви вже реалізувалися в науково-дослідній структурі. Нині перейшли на урядову посаду. Чому ще хочете навчитися і чого досягти?
— Знаєте, у науково-дослідній установі цілковито реалізуватися не можна — там завжди є куди рости. Якщо ти зробив навіть маленький проект успішним, то, природно, хочеш, щоб він став більшим — більше учасників, більший ефект. Урядова робота має іншу специфіку, але й можливості тут інші. Є багато такого, на що не можна «плюнути», і того, що можна реалізувати. Часом, правда, й не так швидко, як хотілося б. Тут відчуваєш пульсуюче життя так, як не відчуваєш його в науці. Хоча, мабуть, це правильно, бо якби науковці мусили реактивно реагувати на всі проблеми, то не змогли б вирішувати стратегічних питань. Звісно, буває, що як не крути, а вирішити проблему не вдається. Але, думаю, такі нюанси є на будь-якій роботі. Для мене важливо, незважаючи ні на що, досягати позитивного ефекту в тому, чим займаюся. Адже міністерство працює не саме для себе, а для виробників. Коли їм добре, значить, міністерство не спить. Вважаю, що головне — працювати на своєму робочому місці на повну потужність. Цього й прагну.
- За яких умов інвестори готові працювати з українськими господарствами? Що сприятиме кращому порозумінню із закордонними партнерами? Якими діями можна сприяти кращому інвестиційному клімату в Україні?
- Яких заходів варто вжити, щоб отримати лише позитивні результати від асоціації з ЄС? Чим вступ до зони вільної торгівлі вигідний (невигідний) для свинарства України? Які можуть бути наслідки?
- Як Андрій Гетя розцінює наміри уряду скасувати фіксований сільськогосподарський податок для тваринників?
- Навіщо українським свинарям перехід на розрахунок із переробними підприємствами за забійною вагою?
- У чому актуальність створення національної бази даних поголів’я свиней та розробки економічних селекційно-генетичних індексів?
- Над якими проектами, спрямованими на розвиток свинарства, наразі працює департамент тваринництва?
- Чи можливий діалог між державою та виробниками і як налагодити двосторонню співпрацю діалог між тими, хто пише закони, й тими, кому потім їх виконувати?
- Аналітики галузі прогнозують активний розвиток світового свинарства до 2020-гороку. Чи зможе, на думку Андрія Анатолійовича, Україна «вписатись» у загальну позитивну тенденцію?
- Що стримує невеликих сільськогосподарських виробників від об’єднання у кооперативи?
- На яку державну підтримку галузі можуть розраховувати свинарі в 2014-2015 року?
Відповіді на ці та інші запитання читайте у повній версії інтерв’ю із Андрієм Гетею у № 5 (17), 2013 журналу «Прибуткове свинарство»